All posts by ptu14

Навчання під звуки війни (репортаж подій з перших вуст)

    Кіра, ІІ курс (професія « Кухар. Кондитер»), м.БЕРИСЛАВ
Мабуть колись, коли матиму поважний вік, я сидітиму на терасі власної затишної кав’ярні, питиму запашну каву із тістечками власного виробництва, милуватимусь мирними краєвидами і розповідатиму онукам про жахливі сторінки свого життя під час війни, у тому числі і про те, як я продовжила набувати омріяну професію, і з якими викликами долі мені довелося зустрітися.
     Війну я зустріла першокурсницею, практично відразу моє місто опинилося в окупації, але тоді ще не було проблем зі світлом, практично не було і з інтернетом, тому , загартовані «пандемічною дистанційкю» , ми впевнено закінчили свій рік навчання у звичній для нас формі.
     Новий навчальний рік не обіцяв нічого гарного , ба більше – ми не розуміли, чи зможемо взагалі навчатися, адже в кінці вересня Херсонщина «вашла в састав расії». З розумінням усіх складнощів, з поставленою короткостроковою метою таки стати хорошисткою, я приступила до роботи .
     Усе це тривало до тих пір, поки над нашою п’ятиповерхівкою не розірвалася на маленькі шматочки ракета та не пошкодила нашу квартиру. У надії на мінімальний спокій і безпеку , моя родина вирішує переїхати на деякий час за місто, до бабусі з дідусем.
      Я працювала з усіх сил: складала конспекти, переглядала навчальні відео, виконувала усі практичні завдання, читала твори, багато готувала ( бо у підсвідомості сформувалося стійке відчуття, що щось буде таки, що остаточно завадить мені навчатися і , на жаль, я не помилилися)
Шостого листопада, зранку, окупанти підірвали усі вежі з електромережами .
     І ось тут мене накрило. Мої амбіційні плани на очах рушилися. Не буду детально описувати свій тодішній стан, але найбільше почуття, яке мене огорнуло – це ЗЛО. Проклята країна – агресорка, прокляте її недовійсько, усі «… і мертві, і живі, і ненароджені…» росіяни відповідатимуть за все і перед справедливим судом, і перед судом Господнім за усі вчинені злочини!
     Одинадцятого листопада нас деокупували … Ми переїхали знову в місто. Я була щаслива, але це нічого не змінювало , бо у нас і досі не було світла… На якийсь час я випала з навчання, та продовжила шукати можливість хоча б отримувати завдання. І я її знайшла! Бо ж тут, у місті, уже були наші захисники, які люб’язно ділилися зі мною своїм інтернетом , а ще мої рідні, переживаючи за мене, за наше з братом навчання, придбали акумулятор, через який я підключала ноутбук і працювала, на вечір ми його заряджали через генератор, але була проблема з бензином…
У грудні вже з’явився наш рідненький український зв’язок. Попри усі мої зусилля, завдань накопичилось стільки, що я просто розплакалась від безсилля.
     Перші чотири доби своєї роботи зовсім не пам’ятаю, бо працювала на виснаження – схудла на декілька кілограмів і була схожа на їжачка. Але мене гріли думки про поставлену мету , які підтримувалися невеликими (але приємними) заохоченнями у матеріальному плані від адміністрації мого училища, а ще – підтримка викладачів, систематичне спілкування з майстром і класним керівником. І попри усе я таки мала непогані оцінки і викладачі з розумінням ставилися до моїх проблем.
     Але «руський мір» продовжував свою чорну справу. Обстріли ставали щодня інтенсивніші, і в один прекрасний день прилетіло і у мій багатостраждальний будинок . Наша квартира постраждала найбільше.
Звичайно, залишатися там ми уже не могли. 16 грудня моя родина евакуювалася, наразі я перебуваю в Дніпропетровській області, де маю можливість нормально існувати і навчатися.
     І ВУАЛЯ ! ККЗ написане без інтернету, усі «хвости» відпрацьовані, усі практичні виконані, усі твори прочитані!
     Наприкінці семестру у нас відбулася класна година і вже там я дізналася від класного керівника, що я … хорошистка !
     Мій допис не просто про навчання, він – про моє гартування як людини , як громадянки своєї Батьківщини, як (не побоюся цього слова) борця, бо я дійсно борюся: з викликами долі, зі своїм психологічним станом, зі своїм «не хочу» і «не можу», з постійною загрозою життя ( мав рацію Кобзар, ох мав, коли сказав: « Борітеся – поборете»!)
     Отож продовжую «лупати сю скалу» , бо далі – мій тернистий шлях до довгострокової мети, моя перемога над собою і наша велика Перемога над ворогом!
     Артем, І курс, (професія « Електромонтер з ремонту
і обслуговування електроустаткування. Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів» ), ПОЛЬЩА
     Свій навчальний заклад я полюбив, бо навчатися тут мені не складно. Однак найбільше подобається те, що предмети пояснюються доступно, є можливість отримати індивідуальну консультацію з викладачем у будь-який час (інколи навіть пізно вночі), і особливим відкриттям для мене стала фізика, яка є профілюючим предметом для моєї майбутньої професії. А ще хочу подякувати Марині Миколаївні, своїй класній керівниці, яка вчить не опускати руки і щодня нас підбадьорює та заохочує до праці.
     Артур, І курс, (професія « Електромонтер з ремонту і обслуговування електроустаткування. Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів» ), ЛЬВІВСЬКА обл.
     До війни я жив у Новій Каховці, навчався в ліцеї √4. Після школи я мріяв вступити до училища √14 навчатися професії , про яку давно мріяв. Але війна зруйнувала мирне буття і через постійні обстріли міста ми змушені були виїхати у безпечне місце, ставши внутрішніми переселенцями . Однак вчасно зорієнтувався і знайшов шлях таки вступити до закладу.
Тож сьогодні я маю змогу здобувати професію (шкода , що дистанційно), але то не заважає мені опановувати навчальну програму якісно. Є, звичайно, моменти, які мені дуже подобаються : стипендія (яка підсилюється залежно від рівня навчання учня) , завдання без дедлайнів, нові спеціальні предмети, завдяки яким ми маємо стати гарними фахівцями своєї справи. Імпонують і гарні викладачі, особливо подобається з української мови та класна керівниця Марина Миколаївна, яка надихає нас, підтримує морально і має гарне почуття гумору.
     Я дуже сумую за рідним краєм,за дідусем і бабусею, які залишилися в окупації. Дуже хочеться навчатися очно, щоб не було війни, познайомитися зі своїми одногрупниками та викладачами наживо.

Вітаємо всіх з прийдешніми святами!

     Спільнота здобувачів освіти та викладацький склад ДНЗ “ПТУ №14 м. Нова Каховка” вітає всіх з прийдешніми святами!
     Ми запам’ятали тебе, двадцять другий. Дякуємо тобі за досвід, але тобі вже час іти…
     Хай в Новому році буде більше радості і меньше тривог, а світло не покидає нас ні у вікнах будинків, ні у душі🎄

Чудова мить (відео)

50 на 50, але в сумі 100 !!!

     Війна роз’єднала наше училище навпіл – половина учнів та педпрацівників опинилась на окупованій території, половина – на підконтрольній Україні. Це змусило нас переформатуватись, але не зупинитись…
    Із 417 здобувачів освіти переважна більшість виконали навчальний мінімум і атестовані з предметів. Учні трьох груп, які випускаються у І півріччі, готуються до захисту дипломних робіт. Здається, усе, як і в довоєнний час. Але за цією

  статистикою – неймовірні зусилля наших педагогів, учнів та їхніх батьків. Попри перебої зі світлом та інтернетом, шалений тиск на тих, хто залишився на окупованій території, освітній процес здійснювався у дистанційному режимі.
      Проводились уроки та виховні заходи, виконувались завдання ,хоч інтернет багатьом приходилось «ловити» у різних місцях, навіть на даху. А на звільнених територіях зв’язок нашим учням «роздавали» бійці ЗСУ, наголошуючи, що навчання – це внесок у перемогу.
     Також педагоги відвідували різноманітні вебінари та тренінги з підвищення кваліфікації, бо війна дає ще більшу мотивацію до професійного розвитку.

Ми переконані, що за профтехосвітою – майбутнє.

Тому тримаємо стрій!

Зі святом тих, хто стоїть на захисті нашої незламноі країни

    Колектив учнів і педагогів ДНЗ «Професійно-технічне училище 14 м.Нова Каховка» вітає зі святом тих, хто стоїть на захисті нашої незламноі країни, тих, хто боронить нашу землю власним потом і кров‘ю, тих, хто ціною свого життя виборює нашу перемогу – славні Збройні сили України!
    В цей важкий для країни час ви своєю незламністю показуєте приклад всім нам! Ви – наша скеля, наш спокій! Формула нашої перемоги в єдності українського народу і ЗСУ! І ця перемога неминуча!
    Зі святом Вас, дорогі захисники!
    Вічна пам’ять і шана загиблим – герої не вмирають, вони завжди залишаються в строю.
Віримо в перемогу!
Слава ЗСУ!

UA Сьогодні День Гідності та Свободи UA

     Сьогодні День Гідності та Свободи, як ніколи, актуальний. Ми виборюємо право бути незалежними та вільними, бо ми гідні цього.
    Щодня дякуємо нашим мужнім незламним хлопцям ЗСУ за те, що по клаптику відвойовують наші землі.
    Віримо, що дуже скоро ми зможемо сказати: «Донбас – вільний», «Крим – вільний», «Нова Каховка – ВІЛЬНА!» Так і буде!✊
 
%d bloggers like this: